- Турбували симптоми жовчного міхура, приступи болю час від часу віддавали, знеболювальні засоби вживав.

- Що вживали?

- То но-шпу, то якісь трави вдома пропивав. Уже свій діагноз знав рік, але не набирався відваги на такий крок, і вже змушений, бо болі стали частіше турбувати.

- І що це був за діагноз?

- Поліпи жовчного міхура множинні. Сам жовчний міхур був заповнений зліпками жовчі, тобто осіла жовч, переставав функціонувати орган. Йде отруєння організму. Це нудота, біль.

- І Ви одразу наважилися на операцію. Уже зрозуміли, що відтягувати нема куди?

- Попереджували про такі симптоми мене заздалегідь, ще рік тому, коли проходив обстеження й не відважувався тоді. Але біль змусив наважитися на будь-який крок.

- Довго Вас готували до операції?

- Ні, готували недовго, тому що зробили обстеження й показань до операції не було, і досить швидко.

- Боялися?

- Певно, якісь хвилювання були, але спілкуючись із людьми, які вже тут проходили операції, заспокоювали, що нічого страшного, доведеться день-другий потерпіти. Воно насправді так і є, почуваюся зараз відносно нормально, можна ходити.

- Ви задоволені операцією?

- Так, добре, що ще й довго не готували, бо тоді більше думаєш. А так швидко налаштувався, усе швидко зробили. 

- Коли Ви стали на ноги, коли почали їсти?

- На ноги став буквально через 12 годин.

- Дуже швидко.

- І раніше стають, кому є потреба. На ніч мені зробили, вранці став на ноги, міг ходити, слава Богу. Їсти перший день не можна.

- Хотілося?

- Ні, воно, знаєте, і не хочеться, і наступного дня не хочеться. Але на другий день кажуть: «Хочеться-не хочеться – треба». Тоді вже починаєш щось ріденьке, водичку, відвар – а на третій день вже щось можна і вкусити, якогось супу лікарняного.

- Зараз як почуваєтеся?

- Слава Богу, значно краще. Найскладніше, мабуть, наступного дня. У перший день то наркоз виходить, далі починає боліти трошки, то обезболюють – усе нормально.

- Питання як до священика. Багато хто вважають, що треба лише надіятися на Бога і Бог допоможе – і більше нічого. А Ви наважилися на операцію, тобто віра – вірою, а віра в медицину спрацювала. Як Ви прокоментуєте це?

- Певно, що надія на Бога й віра в першу чергу мають бути, особливо в цьому моменті, коли йдеш на операцію: «У руки Твої, Господи, передаю дух мій». Це відповідальна справа. Але як у Псалтирі читаємо, що Господь насадив всякий злак, всяке зілля на службу людині, й «благорозумний муж не нехтує цим». Господь нащось насадив і трави, і ліки і, відповідно, людина має цим користуватися. Так, відповідно, і медицина. З давніх-давен були лікарі.

- Нащось Бог створив...

- Так, але без віри й у цьому моменті неможливо. Коли ти втрачаєш віру, що і медицина не допоможе, то тут тобі... Покладаєш надію на Бога, молишся, просиш Господа, а далі все в руках Божих. І хвороби теж навіщось нам посилаються. І якщо вони є, значить, воно не є випадковим. Господь і таким чином у наше серце стукає. Розмірковуєш, чого так. І так Господь відвідує, дає певні випробування. Даються випробування духу й віри, бо легко вірити, коли все добре. А коли щось торкнеться поганого, яким Ти тоді будеш? Теж є такий момент, що треба пройти якісь випробування в нашому житті – не тільки добром, але й якимись негараздами – теж у ці моменти надіятися на Бога, бути вірним Богові.

- А як можете відповісти людям, які кажуть: «От я вірю: Бог допоможе, я нікуди не піду, тільки віра, Служба й Причастя, жодної медицини, жодних операцій?

- Це не зовсім, мабуть, правильна позиція. Ще раз повторю, що все це має бути – і Причастя, і віра, й молитва. Але якщо Господь створив і зілля, і лікарів, – значить Господь їм теж дає талант, відкриває розум. Раніше робили скальпелем операції, тепер є пристосування. Господь і таким чином милує людину, щоби тобі не боляче було. Колись робили живцем, а тут тобі й наркоз уже є. Значить, Господь відкриває людям усе це, і цим треба користуватися. Якщо абсолютно все відкидати й тільки надіятися на Бога, то такі слова Господні: «Не спокушай Господа Бога свого», не випробовуй. Якщо Господь Тобі посилає таку надію, тобі оця рука допомоги є, що ти за неї можеш ухопитися, значить то теж Господом тобі посланий той лікар, який має піти тобі назустріч, щоби тебе вилікувати. Як у тій притчі, що чоловік не умів добре плавати, тоне й молиться: «Господи, спаси мене!». Тут пливе човен: «Давай, сідай!» - «А ні, мене Господь спасе». Другий човен пливе – «Ні, мене Господь спасе», третій  - «Я молюсь Богу, вірю, Він мене спасе». Так і потонув, а до Господа претензії: «Я ж таким вірним Тобі був, так надіявся, а Ти мене не врятував». – «Та я ж, каже, тебе три рази рятував, а ти навіть руки своєї не простягнув. Я тобі допомогу надавав, а ти нею не скористався». І тут так само.